Курортне та портове місто на південному сході України, розташоване на березі Азовського моря. Це одне з найбільших міст Донецької області, що зараз перебуває під окупацією. Більшості жителів Маріуполя довелось покинути свій дім через повномасштабне вторгнення. Тетяна переїхала в Київ в березні 2022 року і почала тут нове життя, але дуже яскраво пам’ятає всі моменти мирного Маріуполя.
Вітаю, Тетяно! Хотіла б почати інтерв’ю з твоїх малих років. Які твої найяскравіші спогади з дитинства в Маріуполі? Як ти любила проводити час?
Я не дуже пам’ятаю час, коли я була дитиною. Пам’ятаю, як ми з батьками ходили до парку, недалеко від драмтеатру. Він був в центрі міста, його всі називали «городской», якщо перекладати. Також ми і екстрим-парк могли їздити. Це дуже велика територія з атракціонами була. Ходили іноді в кінотеатр «Савонна». Торгових центрів не так багато було, вони вже після 14-го року з’явились. Я, взагалі, більше часу у дворі проводила з друзями, але, коли була з батьками, то ходили до моря часто, солодку вату їли. Це, напевно, найяскравіші спогади.
За яким місцем в Маріуполі ти сумуєш найбільше?
Це, безперечно, Драмтеатр. Він знаходиться в центрі міста, на головні площі. Я дуже багато там гуляла останній час перед повномасштабним, точно. Взимку там був каток. Але особливо багато проводила там час влітку. Ми полюбляли лежати там на траві, в театрі концерти всілякі були. Підлітки грали в волейбол, я пам'ятаю, такі спогади були. Саме місце, Драмтеатр, він об'єднував нас всіх - маріупольців. Ми домовлялись приходити туди, це як основне місце зустрічі було. Потім наступне місце, за яким я сумую - море. Це море особливе. Влітку, коли жарко, ти можеш піти покупатись там елементарно. Або ввечері просто пройти, подивитися, запах цей відчути. Ось за цим я більше всього сумую. Отже, море і драмтеатр. Але, взагалі, за усім Маріуполем скучаю, не вистачає цього.
Як ти вважаєш, яка була найбільша перевага міста? Що вирізняло його з-поміж інших міст для тебе?
Якщо казати за різницю між іншими містами, то це сто відсотків промислові заводи, адже їх дуже багато було. Я, скажімо так, ненавиділа їх. Відчувається, що повітря псується. Але, звісно, промисловість у нас на вищому рівні: і заводна, і морська. В порт, пам’ятаю, дуже багато товарів привозили, кожен день робітники щось розвантажували. Це і вирізняло мій Маріуполь.
Розкажи про найкращий день свого життя в Маріуполі? Де він проходив?
Багато їх було, найкращих днів. Але, якщо згадувати конкретно, то це мій виступ в Драмтеатрі. Мені завжди приємно було, що я якось із цим місцем пов’язана, а зараз, коли його немає, коли його знищили, то, тим паче,.
Як ти гадаєш, Маріуполь до повномасштабного вторгнення був проукраїнським містом?
Це навіть не обговорюється, завжди був проукраїнським містом. Звісно, були й «кадри», які «руський мир» хотіли, але це, зазвичай, були старі люди: бабусі й дідусі. Молодь вся була за Україну, і я теж ніколи не розуміла, навіщо хтось зі старих в «рашку» хоче.
Чи памʼятаєш ти свято з нагоди 30 років Незалежності України?
Це був великий концерт. Завжди, коли масштабні події в Маріуполі, то з’їжджались в місто всі: і дорослі, і діти, і похилого віку люди. В цей день всі у вишиванках були, проводився парад. Думаю, всі бачили відео, де величезний прапор розтягують на всю вулицю. Це у нас, в Маріуполі в той день було.
Розкажи про свої перші тижні повномасштабного вторгнення? Яким був твій побут?
Перший тиждень був ще більш-менш нормальним. Вже починали бої, але десь до 3 березня у нас було все під контролем, наскільки це можливо. Я переїхала зі свого дому трохи далі, де нема бойових дій, оскільки почались обстріли в моєму районі. Потім ситуація в місті ставала дедалі гіршою. Який мій побут був? Батьки мої не дозволяли, знаєш, робити щось по дому. Вони самі брали на себе повну відповідальність. Щодо приготування їжі, то це складно як таким його назвати. Ми їжу, як здобич в лісі, без перебільшень, добували. Я на вулицю майже не виходила, батьки так казали: «хоч вб'є когось, хто жив вже це життя, а ти ще молода». Але ми завжди казали, що якщо в тебе така доля, то «прилетить», де б ти не був.
Як ти гадаєш, чи буде в ньому таке ж життя і наплив туристів так само, як і до цього після відбудови?
Звісно буде попит великий попит. Я сто відсотків повернуся туди після окупації, як і тисячі, як я думаю, місцевих. Він буде популярним вже не тільки як курорт, але і як місто-герой, яке стільки всього пережило. Думаю, після відбудови тут ще гарніше буде, і мені хочеться на нього оновленого подивитись.
Каміла Діска
Comments